"Відвага і вірність: Історія Оксани Стоміної та її чоловіка"
Поетеса на передовій: від Маріуполя до Празького ярмарку
Оксана Стоміна – це ім’я, що стало символом стійкості під час жахливих днів війни. Як авторка низки збірок про війну, її роботи вже перекладені на кілька мов, включаючи німецьку, італійську та англійську. Нещодавно Оксана представила свою поетичну збірку чеською мовою на дискусії з українськими поетками в Празі.
На заході вона пришла у футболці з написом "Free Azovstal defenders". Це не просто активізм – це заклик, який звучить як особистий досвід, адже Оксана є дружиною захисника Азовсталі, Дмитра Паскалова. Вона наголосила на тій жахливій реальності, з якою стикаються українці, які залишились у полоні.
Дебютний виступ Оксани відбувся у дуже важкий момент – під час обміну між Україною та Росією, коли її чоловік повернувся додому. Оксана прочитала вірш-лист, адресований Дмитрові, і ця зустріч стала символом надії та перемоги.
Перша зустріч після труднощів
– Оксано, ви виїхали з Маріуполя у березні, коли обстріли досягли піку. Що ви відчували?
- Так, залишалася у Маріуполі три тижні. Я не могла покинути свій дім, свою землю, коли усі намагалися оборонити місто. Відчувала, що повинна допомагати. Однак за умовами, в яких ми опинилися, це було зовсім не просто. Люди навіть не виходили з підвалів тижнями.
Дорога до виживання
– Яка була ваша подорож на волю? Чи вдалося знайти коридор?
- Коли чула про "зелений коридор", вийшла на поверхню, щоб дістатися театру. Люди, які не мали автомобілів, намагалися виїхати, але русня знищувала транспорт. Це було жахливо! Я бачила, як люди просили про допомогу, стаючи на коліна.
Способом виїзду стали підвірки і довгі години у заторах. За десять кілометрів ми їхали близько семи годин, тому що всюди були блокпости. Це справжнє геноцид.
Як воно було
- Обстріли!
- Страх втратити рідних.
- Досвід безвиході.
Залишаймося разом
– Чому, незважаючи на все, ви вирішили носити футболку?
- Я завжди планувала, що коли чоловік повернеться, нарешті зможу одягнути щось інше. Але не можу дозволити собі зняти цю футболку, поки не звільняться всі. Це обов’язок захищати тих, хто не може захистити себе.
Історія Дмитра
– Ваш чоловік Дмитро провів у полоні чотири роки. Коли він пішов на фронт?
- Він став офіцером запасу ще до початку вторгнення і 24 лютого отримав перший дзвінок від доньки з Києва, а згодом його відправили на передову. Він захищав нашу землю не заради слави, а з почуття обов’язку.
Світло в темряві
– Чи була можливість спілкуватися з Дмитром, коли він у полоні?
- Так, я отримала один лист від нього, коли він повернувся. Це був справжній скарб! Лист був сповнений турботи про мене та доньку. Він намагався підтримати нас навіть із полону.
Повернення надії
– Як ви дізналися про обмін?
- Мені зателефонували з СБУ і підтвердили, що мій чоловік повернеться. Це було справжнє свято. Запам’ятала момент, коли зателефонував сам Дмитро. Так багато емоцій!
Плани на майбутнє
– Які ваші плани після завершення карантину?
- Ми повністю на зв’язку. Звісно, що будемо планувати, хоча часом важко уявити, як це буде. Але вірю, що разом ми подолаємо будь-які труднощі.
Оксана продовжує боротися за всіх, хто залишився в полоні. В її словах – заклик до дії, а її поезія – свідчення стійкості українців у важкі часи. Ця історія не тільки про особисту втрату, але й про надію, яку варто нести в серці кожному з нас.
