Чому консультації часто залишаються лише формальністю, і що потрібно змінити, аби громадяни отримали реальний вплив на рішення влади? Про це та інше розповів Віталій Гліжинський в інтерв’ю.

Хто такий Віталій Гліжинський?

Я – координатор мережі та керівник проєктів в рамках ініціативи “Активна громада”. Але відверто кажучи, я представляю громадську організацію “Інститут республіки”, яка до 2014 року фокусувалася на правозахисних питаннях, зокрема, на захисті права на мирні зібрання. Після Майдану ми запустили цю ініціативу, в яку я приєднався, оскільки відчув необхідність змінити ситуацію в країні.

Чому ви вирішили діяти саме після Майдану?

Майдан продемонстрував величезний контраст: ідея змін та розвитку країни була очевидною в центрі, але за його межами залишалася непомітною для багатьох. Я усвідомив, що важливо донести до людей, чому їхня участь у політичних процесах є такою важливою, щоб спільно працювати над майбутнім.

Ініціатива почала з роботи в регіонах, де шукали способи активувати людей спершу на місцевому рівні, що згодом допомогло б їм долучитися до більш загальнонаціональних ініціатив.

Стан публічних консультацій в Україні

Публічні консультації в Україні сьогодні – це тема спірна. Закон, ухвалений у 2024 році, має кілька суттєвих недоліків. По-перше, Верховна Рада та народні депутати не включені до переліку суб’єктів, які зобов’язані проводити консультації. А по-друге, закон почне діяти лише через рік після завершення або скасування воєнного стану. І це є величезною проблемою, адже затримка — це не просто формальність, а реальна бар’єра для участі громадян у відновленні країни.

Чи відбуваються сьогодні публічні консультації?

Так, вони тривають, однак часто без обов’язковості та системності. Хоча дехто з депутатів та урядовців ініціює такі зустрічі, їхній характер більше формальний. Закон є важливим, але справжній виклик у нашій країні – це культура проведення консультацій.

Що значить “культура” в контексті консультацій?

Культура – це коли дії людини сформовані не лише законами, а внутрішньою потребою. Тобто, якщо існує лише закон, виникає формальна реакція “є вимога – виконуємо”. А коли в народі з’являється культура – все відбувається природно й без примусу. Розвиток таких ініціатив набагато важливіший, ніж просте виконання нормативів.

Формати проведення консультацій

Справді, формати проведення консультацій різноманітні. Найпростіший із них — електронний: реєстрація законопроєкту на порталі, публікація документа, заклик до людей надсилати свої пропозиції. Інший варіант — організація особистих зустрічей або онлайн-конференцій, під час яких можна дійсно почути аудиторію.

Чому якісні формати не завжди вибирають?

Причини можуть бути різними. Ось кілька з них:

• Обмежений бюджет на проведення консультацій
• Недостатня кваліфікація деяких посадовців в роботі з цими інструментами
• Непідготовленість самої аудиторії до конструктивного діалогу

Приклади консультацій: успіхи та невдачі

Один із яскравих прикладів — консультація, організована комітетом, де обговорювали механізм компенсації збитків від російської агресії. Завдяки широкому залученню люди змогли відверто обмінюватися думками, і це сприяло розумінню проблеми з обох боків.

Проте є й невдалі приклади, такі як підвищення цін на проїзд у громадському транспорті. Хоча консультації проводять, вони часто є формальними – люди приходять із протестами, а рішення вже ухвалене.

Як покращити якість консультацій?

Потрібно правильно визначити теми для обговорення. Якщо ви виходите до людей зі звісткою про підвищення цін, це не є конструктивним запитом. Але якщо запитуєте: “Якої якості ви очікуєте за ці гроші?”, – тоді розмова стає дійсно продуктивною.

Ось кілька важливих порад:

1. Сформулювати чіткі питання для аудиторії.
2. Налагодити зворотний зв’язок – щоб люди знали, що їх чують.
3. Створити умови для відкритого діалогу.

Що потрібно для культурної трансформації?

Для справжньої культурної трансформації необхідно врахувати кілька аспектів:

• Зменшити кількість законів і підвищити їхню якість.
• Включити депутатів до суб’єктів публічних консультацій.
• Скасувати 12-місячний пільговий період після війни.
• Систематично практикувати консультації, щоб обидві сторони вчилися працювати разом.

Лише в такому випадку ми зможемо побудувати довіру між громадянами і владою, що і стане основою реальної демократії.