У Культурному центрі України у Франції, у Парижі відбулася культурно-дипломатична подія, присвячена українській вишитій сорочці та її збереженню. На заході зібралися дипломати, культурні й музейні фахівці, дослідники та міжнародна аудиторія.
Колекція та показ сучасних робіт
Центральний проєкт представила дизайнерка й дослідниця Христина Рачицька, яка майже двадцять років збирає старовинні вишиті сорочки. Її приватна колекція налічує понад 500 зразків із різних регіонів України, частину яких показали разом із сучасними роботами KHRYSTYNA RACHYTSKA, демонструючи зв’язок між історичними техніками й сучасною практикою.
Для Христини Рачицької ця робота — продовження багаторічного дослідження: її архів дозволяє простежити, як змінювалися конструкції, техніки та візуальна мова вишитої сорочки залежно від регіону й часу. “Для мене дуже важливо, щоб Україну у світі знали через нашу культуру, її глибину, красу й історію. Я багато років збираю старовинні вишиті сорочки, досліджую їх і щоразу відкриваю в них щось нове. Мабуть, одна з головних цілей моєї роботи — розповідати про цю спадщину далі, знайомити з нею людей в інших країнах і показувати, наскільки вона жива й багатогранна. Тому для мене було особливо цінно побачити такий інтерес до української вишитої сорочки в Парижі й мати можливість поділитися цією частиною нашої культури з міжнародною дипломатичною та культурною спільнотою”, — говорить Христина Рачицька.
Техніки, історія й міжнародна комунікація
Гості звертали увагу на старовинні сорочки як носії регіональних ознак, технік, крою, матеріалів та орнаментів. Через ці предмети обговорювали передачу ремісничих знань і конкретні аспекти спадщини, що зберігалися десятиліттями й століттями.
Паралельно триває робота над міжнародним визнанням традиції української вишитої сорочки та її включенням до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства UNESCO, і паризька подія стала частиною цієї комунікації. “Сьогодні, коли Росія систематично знищує українську культурну спадщину – як матеріальну, так і духовну, – важливо пам’ятати, що під ударом опиняються не лише наші міста й території, а й сама українська ідентичність. Вишиванки, рушники, традиційні орнаменти та символи – це не просто елементи нашої культури, а коди національної пам’яті, які передаються з покоління в покоління. Їх намагалися знищити протягом століть, але вони пережили Голодомор, війни та репресії й збереглися до сьогодні. І зараз, коли Україна знову бореться за своє існування, ці традиції залишаються джерелом нашої внутрішньої сили та стійкості. Саме тому так важливо їх зберігати, популяризувати й демонструвати світові”, — зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Вадим Омельченко.
“У Парижі ми побачили українську традицію вишивання в її тяглості — від старовинних сорочок до сучасної колекції Христини Рачицької. Саме так живе нематеріальна культурна спадщина: через знання, техніки й історії, які передаються з покоління в покоління. Сьогодні, коли Україна працює над досьє про вишиванку як соціокультурну традицію, особливо важливо показувати світові глибину й різноманіття цієї культури”, — зазначила Вікторія Ляліна-Бойко, Постійна представниця України при UNESCO.
Журналістка HMStudio. Пише про моду, красу та lifestyle: тренди сезону, образи знаменитостей, догляд і корисні звички. Спирається на думку стилістів і фахівців та перевіряє факти перед публікацією.
