Вадим Яценко зробив різкий кар’єрний поворот. 29 червня 2026 року стало відомо, що він залишив Львівську національну оперу, де працював із 2018-го, останні роки — головним хормейстером. Для багатьох це прозвучало несподівано: ім’я Яценка міцно пов’язували зі Львовом, оперою та вибуховим успіхом муніципального хору «Гомін». У прощальному дописі він тепло подякував театру й назвав ці роки великою школою життя та мистецтва — без зайвого драматизму, але з відчуттям, що сторінку перегорнуто.
Новий керівник хору Верьовки
Невдовзі з’ясувалося, куди саме. Яценко очолив Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки — як генеральний директор і художній керівник; про це повідомили в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій. Для 32-річного диригента це сильний крок: хор Верьовки — один із найвідоміших українських колективів, заснований ще 11 вересня 1943 року в Харкові Григорієм Верьовкою та Елеонорою Скрипчинською. Тепер за його творчий рух відповідатиме людина, яка вже показала, що академічну хорову музику можна зробити живою, близькою й популярною.
Що буде з «Гомоном»
Головне питання прихильників було простим — чи лишиться Яценко з «Гомоном». За даними медіа, так: він продовжить керувати Львівським муніципальним хором, з яким працює із серпня 2023 року. Для слухачів це добра новина, адже саме «Гомін» за останній час став одним із найпомітніших явищ української сцени — зібрав нову аудиторію, розкрутив гастролі й довів, що хор може звучати не музейно, а цілком сучасно.
Чому навколо Яценка стільки уваги
Це не просто диригент із гарним резюме. Яценко — доктор мистецтва, заслужений артист України та лауреат всеукраїнського конкурсу хорових диригентів; у Львівській опері він із 2018-го, а з 2021-го був її головним хормейстером. Особливо гучно його ім’я зазвучало після оновлення «Гомону»: колектив активніше взявся за репертуар і концертні формати, відео з виступами набирали мільйони переглядів, а квитки розліталися швидко. Простіше кажучи, Яценко повернув хоровій культурі відчуття події — і не лише для філармонійної публіки, а й для тих, хто раніше таким жанром міг і не цікавитися.
Три майданчики, один масштаб
Львівська опера була для нього серйозною професійною школою — великий театральний механізм, оперний репертуар, складна сценічна система; цей досвід нікуди не дінеться. «Гомін» дав інше — прямий контакт із новою публікою, гастролі, вірусність у соцмережах і доказ, що українська хорова культура може бути модною без штучного пафосу. Тепер додається хор Верьовки, а це вже національний масштаб: тут ідеться не лише про концерти, а й про образ української культури в країні та за кордоном.
Чому це важливо для української музики
Призначення Яценка може стати помітним моментом для всієї хорової сцени. У хору Верьовки величезна історія, та сьогодні навіть легендарному колективу треба говорити з новою аудиторією — не втрачаючи основи, але рухаючись далі. Саме це Яценко вже робив із «Гомоном»: не ламав жанр, а показував його сучасніше, емоційніше й ближче до людей.
Звільнення зі Львівської опери тут не схоже на паузу — радше на перехід у більший простір. Яценко зберігає зв’язок із «Гомоном» і водночас бере на себе Верьовку. Для слухачів це більше уваги до української хорової сцени, для самого диригента — новий рівень відповідальності, а для хору Верьовки — прихід керівника, який уміє працювати з традицією так, щоб її хотілося слухати сьогодні.
