Вікторія Білан-Ращук: Від зради до сили – нова глава життя акторки
Вікторія Білан-Ращук протягом понад 11 років була опорою для актора та військового Володимира Ращука. Сьогодні вона розпочинає новий етап у своєму житті після непростого розриву. У розмові з РБК-Україна зірка ділиться своїми переживаннями про зраду, нові відносини з дочкою та про те, чому вистава “Дружини” стала їй справжнім маніфестом сили.
Основне з інтерв’ю:
- Вікторія виросла у маленькому селищі, де не було доступу до музичної освіти і починала свою кар’єру як співачка-самоучка.
- У 2013 році її звільнили з Театру російської драми ім. Лесі Українки за патріотичні погляди та вимогу скасування вистав під час подій на Майдані.
- Дорога до материнства була тернистою: 6 спроб ЕКЗ та гормональна терапія, незважаючи на суспільні стереотипи.
- Вікторія відверто говорить про свого екс-чоловіка, називаючи його “стовідсотковим нарцисом”, і ділиться болісними моментами в період вагітності.
- 8 червня відбудеться суд за справою розлучення та визначення умов спілкування з дитиною.
Це скорочена версія розмови. Повний варіант інтерв’ю можна знайти на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.
Акторка-вокалістка: шлях до сцени
– Ви акторка і режисерка, але розпочинали свою кар’єру як співачка. Яка історія стоїть за цим?
– Все було зовсім не так. В дитинстві я мріяла стати співачкою, і лише згодом потрапила в акторську майстерність. Я навчалася на акторських курсах і паралельно активно співала. По суті, моя кар’єра почалася з необхідності заробляти, адже я була студенткою. Різні стилі – від джазу до року – все це я вивчала сама, слухаючи інших виконавців. Однак жодної музичної освіти так і не отримала.
Відмови і сміливість у виборі
– Чому на початку ви не подалися у вокальне училище чи академію?
– Я жила у маленькому селищі, де не було можливостей для навчання, лише сільський клуб, де ми деколи виступали. Так, я завжди брала участь у шкільних заходах, але мрії про професію здалися чимось недосяжним. Мені навіть здавалося, що артисти – це бувають тільки люди зі зв’язками.
Досвід особистої трансформації
– Розкажіть про ваш досвід з патріотичними виступами. Чи справді вас звільнили через це?
– Так, я працювала в Театрі російської драми ім. Лесі Українки. У 2013 році, коли в Україні відбувалися важкі події, я не могла залишатися осторонь. Я почала приходити в театр у вишиванці, говорила “Слава Україні” і вимагала скасування вистав під час бойових дій. Це стало причиною мого звільнення. Боляче було серцю, адже я дуже любила цей театр.
Гармонія через драму: Вистава “Дружини”
– Ви згадували, що новий показ “Дружин” буде зовсім іншим. Чим ви зараз інша?
– Спочатку мені здавалося, що я не зможу грати цю виставу, настільки це було болісно. Але з часом, народженням сина я зрозуміла, що готова. Я вже пережила те, про що йдеться у виставі. Адже зараз я сама знаю всі ці почуття, і можу справді їх відтворити на сцені.
Меседж для глядачів
– Що ви хочете, щоб глядачі забрали з собою після вистави?
– Я хочу, щоб вони зрозуміли, що жінки, які чекають на своїх чоловіків з війни, переживають справжню катастрофу. Військові дружини потребують підтримки, адже це всенаціональна біда. Ми мусимо бути разом, підтримувати одна одну в цей складний час.
Особисте в особливостях: розлучення і нові горизонти
– Як ваша донька реагує на ситуацію з розлученням?
– Катерина була дуже близька до Володі, а те, що сталося, уразило її. Вона сказала: “Мам, я втратила віру”. Все, що вона знала про сімейні цінності, в один момент змінилося. Це було під час її формування як особистості.
Шлях вперед
– Чи готові ви до нових стосунків після всього, що сталося?
– Наразі це складно уявити. Я вважаю, що кожен заслуговує на щастя, але мені потрібно час, щоб знову повірити у можливість близькості.
Материнство, підтримка та нові мрії
– Як вам вдається поєднувати материнство з творчістю? Важко?
– Так, це непересічне завдання! Материнство додає багато турбот і обов’язків, але насправді приносить величезне щастя. Мої діти – це моя мета, і коли вони усміхаються, всі труднощі відразу відступають.
Ставлення до підтримки
– Хто вас підтримує у цей складний період?
– На щастя, у мене є друзі та хороша няня. Моя родина завжди піклується про мене, а моя донька теж намагається допомогти в міру можливостей. Це важливо, адже підтримка – це неоціненна річ.
