Сьогодні «Гордість і упередження» здається романом, який ніби завжди мав бути класикою.
Елізабет Беннет і містер Дарсі стали однією з найвідоміших пар у літературі, а сама історія пережила безліч екранізацій, театральних постановок і сучасних переосмислень.
Та шлях книги до читача був зовсім не казковим.
Роман мав іншу назву, отримав дуже холодну відмову від видавця, пролежав роками без публікації, а Джейн Остін згодом серйозно його переписала. Jane Austen’s House простежує цей шлях від першої версії до видання 1813 року. (Jane Austen’s House)
Спочатку це були «Перші враження»
Остін почала працювати над майбутнім романом у 1796 році, коли їй було лише 20 років.
Тоді вона жила у Стівентоні, в будинку свого батька-священника, і назвала рукопис First Impressions — «Перші враження». Дослідники припускають, що рання версія могла бути написана переважно у формі листів. (Jane Austen’s House)
Ця назва чудово описувала майбутній сюжет.
Елізабет дуже швидко складає думку про Дарсі.
Дарсі так само швидко оцінює оточення Беннетів.
І майже вся історія поступово доводить: перше враження може бути надзвичайно переконливим — і водночас хибним.
На появу Дарсі міг вплинути реальний романтичний досвід Остін
Незадовго до початку роботи над First Impressions Джейн познайомилася з молодим ірландцем Томом Лефроєм.
Вони зустрічалися на балах, танцювали, жартували й, судячи з листів Остін, відверто фліртували. Лефрой невдовзі поїхав, а стосунки не отримали продовження. Jane Austen’s House обережно пов’язує цей період із початком роботи над майбутнім романом. (Jane Austen’s House)
Чи був Лефрой «справжнім містером Дарсі» — ми не знаємо.
Але збіг красивий: майже одразу після цієї короткої романтичної історії 20-річна Остін починає писати один із найвідоміших любовних романів у світі.
Перший видавець навіть не захотів побачити рукопис
У 1797 році батько Джейн, Джордж Остін, вирішив спробувати опублікувати роман доньки.
Він написав лондонському видавцеві Томасу Каделлу й запропонував надіслати рукопис роману у трьох томах.
Реакція була безжально короткою.
Пропозицію відхилили фактично зворотною поштою, навіть не попросивши показати текст. (Jane Austen’s House)
Сьогодні ця історія звучить майже комічно.
Один із найвідоміших романів англійської літератури буквально не захотіли навіть прочитати.
Рукопис пролежав понад десять років
Після тієї відмови First Impressions не зник.
Остін продовжувала пам’ятати про роман, давала його читати близьким і навіть жартувала в листах, що знайома може вивчити книгу напам’ять і сама її опублікувати. (Jane Austen’s House)
Але справжній шанс повернутися до тексту з’явився значно пізніше.
У 1809 році Остін оселилася в Чотоні, де отримала стабільніші умови для роботи. Після успіху Sense and Sensibility у 1811 році вона знову взялася за First Impressions і протягом 1811–1812 років серйозно переробила роман. (Jane Austen’s House)
Ми не знаємо, наскільки сильно вона переписала роман
І це одна з головних загадок книги.
Ранні рукописи First Impressions не збереглися.
Тому неможливо точно порівняти версію 1790-х із тією, яку ми читаємо сьогодні.
Jane Austen’s House зазначає: якщо перший варіант справді був епістолярним романом, зміни мали бути дуже значними. Водночас у фінальному тексті залишився помітний «слід» старої конструкції — понад 40 листів або згадок про листи. (Jane Austen’s House)
І це легко помітити.
Лист Дарсі до Елізабет фактично перевертає весь роман.
Листи Лідії, Джейн та інших персонажів постійно рухають сюжет.
Тобто стара форма, ймовірно, не зникла повністю — вона просто стала частиною складнішого роману.
Чому з’явилася назва «Гордість і упередження»
До моменту публікації назву First Impressions уже використала інша письменниця — Маргарет Голфорд, чий роман вийшов 1801 року. (Jane Austen’s House)
Остін обрала нову назву — Pride and Prejudice.
Jane Austen’s House пов’язує її з романом «Сесілія» Фанні Берні, письменниці, якою Остін захоплювалася. У фіналі Cecilia словосполучення «pride and prejudice» повторюється кілька разів. (Jane Austen’s House)
І нова назва виявилася набагато точнішою.
Адже гордість і упередження належать не лише Дарсі чи лише Елізабет.
Помиляються обоє.
І саме здатність переглянути власні переконання дозволяє їм зрештою побачити одне одного по-справжньому.
Остін продала роман лише за 110 фунтів
Після успіху Sense and Sensibility видавець Томас Егертон погодився придбати авторські права на новий роман.
Остін хотіла отримати 150 фунтів, але погодилася на 110. (Jane Austen’s House)
На той момент угода давала їй безпечні гроші: фінансовий ризик переходив до видавця.
Але згодом стало зрозуміло, що це було невигідно.
Перше видання швидко розпродалося, в тому ж 1813 році з’явилося друге, а третє — у 1817-му. Оскільки Остін уже продала авторські права, прибуток від подальших продажів отримував видавець. (Jane Austen’s House)
На обкладинці навіть не було її імені
Роман вийшов у січні 1813 року у трьох томах.
Але замість «Jane Austen» читачі побачили формулювання:
«By the Author of Sense and Sensibility» — «Авторкою “Розуму і почуттів”».
Остін, як і з попередньою книгою, залишалася анонімною. (Jane Austen’s House)
Це виглядає особливо дивно сьогодні, коли її ім’я стало одним із найвідоміших у світовій літературі.
Елізабет була однією з улюблених героїнь самої Остін
Після виходу роману письменниця із задоволенням стежила за реакціями читачів.
Особливо її хвилювало ставлення до Елізабет.
У листі Остін називала героїню настільки чудовою, що жартувала: не знає, як зможе терпіти людей, яким Елізабет не сподобається. (NEH)
І це багато що пояснює.
Елізабет — не ідеальна.
Вона розумна, але помиляється.
Дотепна, але буває несправедливою.
Незалежна, але також залежить від правил суспільства, у якому живе.
Саме ця недосконалість і зробила її напрочуд живою.
Остін писала не просто романтичну історію
Зводити «Гордість і упередження» лише до питання «коли Елізабет і Дарсі нарешті будуть разом?» — означає пропустити половину роману.
Сім’я Беннетів має п’ятьох незаміжніх дочок, які не можуть успадкувати родовий маєток. Тому шлюб для них — не тільки кохання, а й питання економічної безпеки. (Jane Austen’s House)
Саме тому в романі так багато різних шлюбних стратегій.
Шарлотта Лукас обирає практичність.
Лідія — імпульс.
Місіс Беннет бачить шлюб як порятунок дочок.
Елізабет наполягає, що без поваги й любові цього недостатньо.
І за веселими діалогами Остін насправді ставить дуже серйозне питання:
скільки свободи може мати жінка, якщо її майбутнє економічно залежить від шлюбу?
Чому роман досі працює
Тому що Остін створила не просто історію про «поганого хлопця, який виявився хорошим».
Дарсі змушений побачити власну зарозумілість.
Елізабет — власну схильність надто швидко судити людей.
Вони сходяться лише після того, як обоє змінюються.
І, мабуть, саме тому роман пережив понад два століття.
Бо за балами, маєтками, листами й шлюбними пропозиціями ховається дуже сучасна думка:
найважче упередження, яке нам доводиться подолати, — це впевненість у тому, що ми вже правильно зрозуміли іншу людину.
А все почалося з рукопису 20-річної Джейн Остін, який один видавець навіть не захотів прочитати.
