Роман Каті Брандіс «Фристайлерка» занурює читача у футуристичний світ, де травма стає каталізатором самовдосконалення завдяки інноваційним протезам. Сюжет знайомий багатьом шанувальникам наукової фантастики: люди перетворюються на кіборгів, чиї можливості значно перевищують здібності «натуральних» спортсменів. У цьому світі деякі свідомо відмовляються від власних кінцівок, здійснюючи модифікації тіла без медичних показань.
Однак реальність суттєво відрізняється. На сьогодні тисячі українців отримують серйозні поранення й ампутації, боронячи країну. Щоб розкрити справжню сутність процесів протезування та реабілітації, а також пояснити, що насправді означає заново навчитися жити в оновленому тілі, видавництво #книголав поспілкувалося з експертами й випускниками центру воєнної травми Superhumans.
Реабілітація та звикання до нового життя
У художньому творі відновлення відбувається стрімко, натомість у повсякденному житті — це тривалий і складний процес, що вимагає місяців або навіть років наполегливої праці. Після операції пацієнт проходить через:
- тривале загоєння рани;
- медикаментозне зняття набряку;
- навчання базовим рухам: перевертання у ліжку, сидіння, пересадка на крісло колісне, стояння з підтримкою.
Підготовка до протезування включає застосування спеціальних компресійних бинтів або силіконових чохлів, масажі, вправи для зменшення болю та тренування атрофованих м’язів.
У випадку ампутації нижніх кінцівок процес відновлення рухливості проходить поступово:
- Навчання стоянню між опорами.
- Вправи для ходьби по нерівних поверхнях.
- Тривала практика, що може тривати місяцями.
Далі пацієнт продовжує цілеспрямовано працювати для досягнення невеликих, але значущих перемог: тривалі дистанції, активне використання протезу протягом дня, користування громадським транспортом, повернення до професійної діяльності, а зрештою й заняття спортом.
Фізіотерапевт Superhumans Олег Бурій відзначає:
«Після травми людина фактично заново вчиться довіряти своєму тілу. Реабілітація, щоденні тренування і адаптація до протеза формують нове відчуття руху, а разом із цим — впевненість та контроль над тілом.»
Один із випускників центру, Іван Войнов, поділився своїм досвідом:
«Після травми тіло ніби змінюється — те, що колись було мені відоме досконало, тепер поводиться інакше. Мозок подає одні сигнали, а тіло реагує по-іншому. При бігу ноги працюють інакше — потрібна більша стабілізація. Рухи стають менш плавними, натомість миттєвими. Коли ходжу на протезі, відчуття схожі на ходу на «затерплій» нозі. Іноді я забуваю, що в мене немає однієї ноги.
Довіра до тіла не означає миттєвого прийняття ситуації, а навпаки — це щоденне навчання домовлятися з собою: скільки кроків можу зробити, як тіло відреагує, де проходить межа болю. Це постійний діалог, і тільки через нього з’являється відчуття, що це знову моє тіло.»
«Нове» тіло та формування довіри
Як у науково-фантастичному романі Каті Брандіс, так і у реальному світі, суттєву роль у відновленні відіграє вирощування нового відчуття власного «я». У клінічній практиці це визначають як перебудову тілесної схеми. У «Фристайлерці» головна героїня Йола проходить через важку психологічну та фізичну адаптацію після заміни сухожилля. Спершу протез сприймається нею як щось дивне і чуже:
«Таке дивне відчуття — мати нові м’язи і сухожилля. Раніше вона знала своє тіло досконало, але тепер усе нове. Йола постійно обмацувала ноги — вони вже не були знайомими, ніби чужими. Здавалося, вони належать не їй, ніби вона їх позичила. І чи зміниться це колись?»
Героїня мусить контролювати кожен рух, уважно стежити за балансом і темпом. Вона падає, перевтомлюється, відчуває злість, страх і роздратування, але означені труднощі ведуть до нових досягнень. Згодом протез інтегрується в тілесну схему завдяки нейропластичності мозку, який включає нові м’язи та сухожилля в рухову систему.
Адаптація у романі загалом відповідає реальним процесам, однак у справжній реабілітації більшість зусиль покладаються саме на саму людину, поки протез виконує функцію допоміжного інструмента. Особливу роль відіграють рідні й близькі, які підтримують пацієнта.
Натхненне свідчення дає Соломія Смачило, дружина випускника Superhumans Івана Войнова:
«Я бачу, як він щоденно заново вчиться довіряти своєму тілу, що постійно змінюється. Тут немає стабільності: сьогодні він може більше, завтра — менше, і це теж потрібно прийняти. Моя довіра — це підтримувати його в цій невизначеності: помічати біль, зупинятись, коли необхідно, і разом шукати нову норму. Адже довіра до тіла після травми — це не контроль, а уважність і підтримка, які ми будуємо разом.»
Між художнім світом і реальністю
Роман Каті Брандіс «Фристайлерка» відкриває читачеві унікальний погляд на протезування не лише як на медичний процес, а як на трансформацію ідентичності людини після важкої травми. Авторка змальовує похмуре майбутнє, де тіло стає проєктом, що можна постійно модернізувати, вдосконалювати й перебудовувати задля підвищення функціональності. Для героїні Йоли одним із ключових викликів стає етична складова — залишитись людиною всупереч змінам.
Історія привертає увагу і стимулює до роздумів про життя в оновленому тілі, а також спонукає зіставити художній досвід із реальним, адже протезування і імплантація давно стали невід’ємною частиною сучасної реабілітаційної медицини. Вони допомагають мільйонам людей у всьому світі повертатися до повсякденного ритму життя.
Ілюстрації: робота протезування, Центр Superhumans, образи з роману та фізична активність осіб із протезами.
