Офіцер Національної гвардії України з позивним «Варвар» — це людина, для якої життя до початку бойових дій доволі коротке. Його шлях пролягає від військового ліцею до бойових фронтів, де він здобув не лише досвід, але й отримав поранення. На сьогодні Ігор служить заступником командира батальйону і працює в одній із найскладніших ділянок фронту — поблизу Добропілля. У розмові з Укрінформом він поділився своїми думками та переживаннями про війну, яка переживає чимало змін.

Від ліцею до передової: чому обрав бригаду «Рубіж»

– Розкажи про себе до війни: звідки ти, чим займався в цивільному житті? Чи думав про армію?

– Якщо бути відвертим, до дев’ятого класу в мене практично не було «цивільного» життя. Я родом з маленького селища на Полтавщині, де все було спокійно. Але в моїй родині питання війни завжди було поряд, оскільки рідні брали участь у бойових діях ще з 2014 року.

Тож, бажання служити у війську виникло у мене ще в дитинстві. Це був поклик захисту — своєї країни, родини, дому. На початковому етапі я вступив до військового ліцею, а потім до Академії Національної гвардії, де на третьому курсі почалася війна.

У ніч на 24 лютого 2022, коли я був командиром відділення, з’явилася інформація про можливий початок військових дій. Я вирішив не панікувати, але паралельно підготував хлопців до найгіршого.

Ключові мотиви вибору бригади «Рубіж»

– Чому саме «Рубіж»?

– Бо це бригада, де сучасні технології й підготовка — на першому місці. Я чув чимало про них, бачив відео з навчань і зрозумів, що це мій рівень.

У мене не було сумнівів, що хочу залишитися у війську навіть після закінчення війни. Я завжди шукаю можливість показати приклад іншим і покращити свої навички.

Реакція рідних на твоє рішення

– Як реагувала твоя мама на рішення йти воювати?

– Як будь-яка мама, переживала. Після першої ротації я почав запевняти її, що перебуваю у тилу, хоча насправді опинявся в серці бойових дій. Боявся її нервувати зайвий раз, тому не часто дзвонив першим.

Від командира взводу до заступника командира батальйону

– Як це сталося?

– Я почав у бригаді у 2023 році, спочатку на посаді командира взводу. Якось після поранення мені запропонували залишитися в іншому підрозділі через мою роботу. І так почався роман з новими викликами.

Обов’язки теперішнього командування

– Чим займаєшся зараз?

– Відповідаю за підготовку особового складу та виконання бойових завдань. Моє завдання — формувати команду, давати точні інструкції та брати участь у всіх місіях.

Історія позивного «Варвар»

– Звідки таке ім’я?

– Дуже просто. Я прийшов у бригаду у футболці з великим написом «Varvar». Так і залишився Варваром — навіть не думав про це раніше.

Найгарячіші точки війни

– Що запам’яталося найбільше?

– Кожна ротація вносить свої нюанси. Я пам’ятаю бої на Харківщині, де активно використовували безпілотники. Коли чую звук «пташки», знаю: треба бути готовим.

Війна стає технологічнішою, тому відчуваю, що треба постійно адаптуватися. Також важливою є моральна складова — втрати серед побратимів завжди важкі. Коли дивлюся в очі батькам, розумію, наскільки це складно.

Обстановка на Добропіллі

– З якими викликами стикаєтеся?

– Ворог активний, йдуть атаки на позиції. У нас є план, і ми боремося ефективно. Але в них є чисельні ресурси, тому це завжди бої з невизначеним результатом.

Фронт зсередини: як виглядає побут

– Як живеться на війні?

– У війську є багато позитивних моментів. У нас сформувався класний колектив, ми підтримуємо один одного, жартуємо, а іноді влаштовуємо ігри. Спорт — наш головний антистрес.

Є навіть домашні улюбленці! Кішка з кошенятами стала частиною нашої родини. І наші командири завжди поряд; вони знають, як підтримати. Командування — не лише накази, це й дружня підтримка.

Перспективи війни

– Як це може закінчитися?

– Вірю в переговори, але, на жаль, ворог не показує наміру зупинитися. Вони вдосконалюють свої технології й не відмовляються від атак. Ми готові боротися далі.

Зміни, відображені війною

– Як війна змінила твої погляди?

– Війна відкрила очі на багато речей. Я зрозумів, як важливо цінувати кожен момент. Це стало спонуканням до дій — навіть завести собаку. Війна параметризує життя.

Я залишаюсь на позиціях, адже для мене важливо бути там, де я потрібен. Розумію, що справжні друзі з’являються на фронті. Багато з них залишилось, а інші, на жаль, загинули.