інтерв’ю з військовими 128-ї ОВМБр — Суспільне Дніпро –

Епопея героїзму: двоє бійців 128-ї бригади “Дике Поле” – шлях до виживання в оточенні

Військовослужбовці 36-річний Ігор та 50-річний Андрій пройшли через неймовірні випробування, опинившись у ситуації, де кожен день став битвою за виживання. Все почалося в серпні 2025 року, коли їхнє завдання в селі Плавні Запорізької області затягнулося на невизначений термін.

“Десять місяців в пеклі” — Ігор

“Ми провели в Плавнях більше десяти місяців”, — згадує Ігор. “Наше завдання було простим: спостерігати за ворогом, доповідати про їхні пересування. Головне — не дати їм пройти”.

Чоловік описує жахливі миті, коли вибухи лунали майже безперервно: “Ми сиділи в підвалі, а звуки бойових дій ставали нашими постійними супутниками”. Лише зрідка вибиралися на поверхню, щоб виконати побутові справи.

“Кожного дня були нові труднощі”, — ділиться військовий. “Іноді приходила розвідка, ми повинні були бути готовими до всього”. Під час одного з таких моментів Ігор активував рацію, а Андрій підготувався до бою, хоч і отримав поранення в процесі.

— Що підтримувала вас у той складний час?

“Надія та молитва”, — зізнається Ігор. “Думки про родину давали нам сили, віра в те, що ми вийдемо з цього пекла”.

Родина як джерело сили — переживання на фронті

Спілкування з рідними допомагало Ігорю триматися. “Мати зв’язок з дому — це важливо. Кажуть, що одна повідомлення за раз здатна підняти дух”, — каже він.

— Як ваша донечка?

— Я дуже сумую. Вона запитує, чому я так довго не дзвоню. Я намагався пояснити, але сам усвідомлював, як їй важко”.

“Ми вийшли, навіть не знаючи, що в оточенні” — Андрій

Андрій, який приєднався до 128-ї бригади у 2023 році, ділиться своїм досвідом: “Не планував, та знав, що це моє”. Спочатку працював кухарем, проте швидко підписав контракт у війську.

Проте доля піднесла виклик уже через 25 днів служби, коли він отримав поранення. “Зв’язку не було, часу також. Допомагав собі сам, замовляв ліки”.

Разом з Ігорем у них була розроблена стратегія. “Говорили російською, щоб не пропустити ворога”, — зазначає він. Незважаючи на небезпеку, чоловіки намагалися зберегти позитивний настрій.

Надія серед труднощів та жорстокої реальності

Андрій ділиться своїми переживаннями: “Ми довго залишалися на тому ж місці, дуже втомлюючись. Ноги вже боліли”. Непогане харчування часом рятувало ситуацію: “Сьогодні мівіна, вчора — ліниві пельмені”.

Важливою була підтримка з дому: “Так, отримували посилки, але були й невдалі спроби. Три дні без нічого — це тяжко, особливо, коли дрони починали збивати”.

Ці герої стали символом стійкості, боротьби та незламності. Під час їхніх випробувань почуття надії завжди залишалося найціннішим дійсним другом та надійною підтримкою.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро