Новий сезон вітрин ЦУМ Київ переносить відвідувачів у знайомі літні переживання: ті миті, коли червневе сонце лагідно зігріває плечі, а теплий вітерець ніжно розвіває волосся. Цього разу команда універмагу зосередилася не лише на створенні образів, а й на передачі глибинних емоцій та тілесної пам’яті, які їх супроводжують — інтуїтивних реакцій, миттєвих асоціацій та досвіду, що ще не встиг оформитися у свідомості.
Нові вітрини ЦУМу — це не просто декорації, а справжній простір відчуттів, де традиційні стани — тепло, легкість, умиротворення чи приємна літня втома — набувають конкретних фізичних форм і стають відчутними.
Команда ЦУМу наголошує:
– «Ми прагнули нагадати про ті відчуття, що часто губляться в швидкості повсякденного життя.
– Про малозамічені речі: рух повітря, тепло сонячних променів, аромат літа.
– Про ті моменти, коли людина не занурена у роздуми, а повністю насолоджується присутністю моменту.
– Кожна вітрина — це не сюжетна історія, а стан, який легко впізнати і зануритися в нього».
Візуальне наповнення проєкту створив художник Маша Рева, яка внесла в цей простір особливу, майже сновидну перспективу. За її словами:
– «Ця серія малюнків народилася з снів, що наснилися на межі весни та літа, натхненних сімейною дачею на узбережжі Одеської області.
– У цих снах оживають дивовижні істоти, а рослини стають дійовими персонажами, котрі непомітно переходять один в одного, символізуючи поступове занурення в сон.
– Форми поєднуються теплим світлом, а вигадані образи майже розчиняються в цій гармонії».
Одна з вітрин пробуджує спогади про світанок літа:
– свіже, чисте повітря, що проникає через відчинене вікно;
– глибокий вдих свіжості;
– відчуття зародження нового дня — маленького життя, наповненого рухом і свободою.
Інша вітрина переносить у липневий бабусин сад, де:
– розносяться запашні аромати яблук і малини,
– мальви й барвінок оплітають паркан,
– невтомні мурахи снують призьбою,
– двір залитий теплим сонячним світлом і запахом топленого молока, що його бабуся наливає у глек.
Саме тут душа наповнюється спокоєм і затишком, у відсутності кожних лихих думок та ворогів.
Ще одна вітрина зображує літнє поле, де:
– приємна втома звалює з ніг,
– падаєш у м’який зелений килим із соковитої трави,
– серед пальців штовхаються ромашки і маки,
– поруч пасеться сизий кінь,
– чути гучний спів зозулі з тополі далеко,
– прямо над вухом гудить оксамитовий джміль.
Після довгого дня тіло нарешті розслабляється, а сонце заходить за хмару, обіцяючи теплий і безтурботний вечір.
Кожна вітрина виступає як короткотривала подорож у часі — орієнтири зникають, залишаючи лише відчуття. Подорож починається спонтанно — достатньо лише зупинитися посеред метушливого ритму життя.
