5 травня 1921 року Коко Шанель презентувала парфуми Chanel №5, аромат, який став уособленням її підходу до світу моди: простота форми без надлишкового декору та свідчення сильного характеру. Проте за естетикою бренду завжди крилась особиста філософія Габрієль, її непохитне прагнення до фінансової і фізичної автономії.
У 1916 році, коли війна змінювала звичний світ розкоші, Шанель зробила ставку на раціональність. Вона вкоротила довжину спідниць та почала створювати одяг із джерсі — матеріалу, який донедавна використовували виключно для чоловічої білизни. Це не був крок заради сенсації, а віддзеркалення реалій часу: жінкам, які працювали і керували автомобілями, був потрібен одяг, що не заважав руху.
Подаємо уривок із книги видавництва «Фабула» автора Анрі Гіделя «Коко Шанель», у якому розповідається про те, як завдяки наполегливості і прагненню незалежності маленьке ательє перетворилося на один із найвідоміших у світі модних будинків.
Одного вечора на вулиці Камбон, незадовго до закриття магазину, Габрієль зустрічає свого бухгалтера і ставить йому кілька, здавалося б, другорядних питань. Отримавши необхідні відповіді, він додає з ноткою іронічної гордості:
— Зрештою, з такими фінансами нам явно нема чого турбуватися…
У Габрієль, яка була настільки поринула у роботу, що давно забула про перевірку фінансових звітів, пробуджується щира цікавість. Вона хоче дізнатися, наскільки успішно йдуть справи. Вона слідує за бухгалтером, який каже їй про обсяги фінансових документів — великі чорні журнали, нічого в яких вона не розуміє. Технічні пояснення здаються їй заплутаними. Далі Габрієль запитує, яку суму можна взяти зі скарбниці підприємства, не завдаючи йому труднощів. Почувши точну цифру, вона була приголомшена: цієї суми цілком вистачило б, щоб повернути Бою все, що той їй позичав, разом із значними відсотками.
Вона не збирається чекати. Могла б, із якимось «черством» заявити йому, що незабаром поверне борги, щоб побачити його реакцію. Але, мабуть, він відмовився б, сказавши, що нічого їй не винен, адже сам став досить забезпеченим.
Такої розкоші не могло бути й мови. Вона прагне незалежності і вважає, що гроші існують виключно для цього. Уже наступного ранку без зайвих попереджень вона переказує Бою всю необхідну суму — до останнього сантимa…
Про це його повідомить банк «Ллойдс».
Бой, трохи образившись на вчинок Коко, одного вересневого дня під час прогулянки пляжем у Біарріці з сумом скаже їй:
— Я думав, що дав тобі іграшку, а насправді подарував свободу…
Проте Бой нічого не втрачає. Незадовго до війни вона сказала йому:
— Я по-справжньому зрозумію, чи кохаю тебе, лише тоді, коли не потребуватиму тебе!
Це саме той момент, коли вона усвідомлює силу свого почуття.
Через багато років вона зізнається:
«Бальсан і Кейпел жаліли мене; вважали покинутим пташеням. Насправді я була хижаком. Поступово навчилася жити, навчившись захищатися від нього».
У Парижі Габрієль усвідомлює, що створила унікальний стиль, і намагається розвинути його, тримаючись обраного курсу. Все, що вона винаходить чи оновлює у світі моди, безпосередньо пов’язане з її походженням, життєвим досвідом і, перш за все, із зовнішністю.
Вона наполегливо протистоїть модним тенденціям, які підкреслюють жіночність. І це виправдано — її власне тіло, фактично андрогінна стрункість, не підходить для демонстрації обмежувальних форм. Швидко це усвідомивши, вона також розуміє — на неї не пасує розкіш. Не з принципу, а інстинктивно її притягує трикотаж, який, попри свою простоту, був популярним і доступним. Трикотаж у високій моді? Чому ніхто раніше не здогадався? Пуаре з деякою заздрістю охрестив це явище як «бідність для мільярдерів». Як їй прийшла ідея використовувати трикотаж? Дуже просто — завдяки спостереженню за чоловічим одягом: жилети і светри конюхів, светри Боя.
Якщо дивитися ширше, вона обожнює запозичувати елементи чоловічого гардеробу:
1. Брюки-галіфе конюха Руальє.
2. Пальто Леона де Лаборда.
Ця стилістика супроводжуватиме Шанель усе життя. Маючи бездоганний смак, вона розуміє, що такий стиль пасуватиме не лише їй, а й багатьом жінкам, які зможуть грати з цією двозначністю, з цим неоднозначним шармом. Вона винайшла новий спосіб підкреслення жіночності — менш очевидний, більш делікатний, але не менш ефектний.
Чи пов’язати любов до трикотажу зі скромним провінційним походженням Габрієль і з багатьма вечорами дитинства, проведеними у монотонному ритмі шиття? Цілком можливо. Проте Горяча прагнення стерти все минуле ніколи не дозволяло їй це визнати.
Взимку 1916 року, коли тканини стали дефіцитом, Коко потрібна була дешева матерія, схожа на трикотаж, який вона вже використовувала і який несподівано виявив свої переваги при створенні витонченого одягу. Їй пощастило: незадовго до війни промисловець Родьє мав великий запас джерсі, який планували використовувати для пошиття панчіх і білизни. Постачальники вважали матерію надто простою, навіть для чоловічої білизни, через що значна частина залишилась непроданою. Коко, рішуча і непохитна, не вагаючись купує весь запас, а також одразу замовляє нову партію. Проте Родьє відмовляється, боячись опинитися з невикористаним матеріалом, та скептично зауважує:
— Навіть чоловіки не люблять цю тканину, не кажучи про жінок! Вона стовбурчиться, мнеться, не слухається… Ви нічого з неї не пошиєте!
Коко не любить суперечок і наполягає на своєму. Її погляд стає твердим, тон підвищується, вона ледь не свариться з Родьє. Врешті промисловець погоджується лише після того, як Габрієль доводить, що він помиляється.
Саме вона шиє для себе і постійно носить комплект майже монашеської простоти, серед якого куртка «три чверті» з джерсі без вираженої талії. Імовірно, це пов’язано з тим, що тканина погано піддається крою — найменша спроба звузити її вище стегон веде до руйнації матеріалу. Легенда каже, що Коко пережила сильний гнів через це, але потім свідомо відмовилась від талії, що стало відображенням її характеру.
Незабаром Габрієль готує для своїх клієнток у Біарріці нові моделі. У 1916 році одна з них вперше з’являється в журналі Harpers Bazaar. Це сукня без талії: замість неї Коко обв’язує стрічкою, яка вільно спадає на стегна. Комір переходить у жилет чоловічого крою. Американська журналістка, зачарована незвичайним виробом, назвела його «чарівною сукнею-сорочкою від Шанель».
Крім того, Габрієль сміливо вкорочує довжину сукні в порівнянні зі звичними тоді фасонами. Якщо раніше Пуаре відкривав коліна, тепер сукня відкриває всю гомілку й навіть більше — справжня революція! Це викликало ностальгію в чоловіках, які звикли бачити лише обережно піднятий поділ сукні, що відкриває крихітний клаптик тіла, і ця тема стала улюбленою у жанровому живописі, зокрема у Жана Беро та Альбера Гійома.
Родьє визнає свою помилку і починає виробництво джерсі, про яке Шанель згодом скаже:
«Джерсі раніше слугував лише для спіднього; я винесла його переваги на поверхню».
Революція Габрієль не обмежується лише вибором нових матеріалів. Недавно головним завданням кравців був декоративний супровід жіночого вбрання: яскраві кольори, розкішні тканини, вишивка, мереживо, банти, волани, газ, вуалетки, оборки, помпони, коштовності та складні оздоби. За поглядом Шанель, головним має бути загальний силует і контур. Необхідно звести до мінімуму усе зайве оформлення, дрібні прикраси та все, що спотворює чистоту ліній.
У цілому Габрієль робить з одягом те саме, що вона робить з капелюхами — прагне строгості та спрощення. Використання недорогих матеріалів разом із відмовою від зайвого допомогли їй перетворитися з дитячої вихованки релігійного закладу на найвпливовішу постать у світі моди. Можливо, свою роль в формуванні її смаку відіграла суворість архітектури Обазинського абатства та аскетизм уніформи черниць, які виховували маленьку Габрієль. Паризька вулиця Камбон виявилася не такою вже далекою від Коррезу.
Поряд із цим стилістичним прагненням існує інша тенденція — прагнення забезпечити фізичну свободу жінці, легкість рухів і комфорт тіла. Ще недавно, після відмови від шлейфів, модниці носили вузькі спідниці, для яких потрібні були особливі підв’язки, що утримували ноги близько одна до одної, ускладнюючи крок. З 1916 року ця традиція зникла.
З огляду на те, що мільйони чоловіків пішли на фронт, жінки почали вести активніший спосіб життя і здобули принципово нову свободу. Шанель мала і залишатиметься талановитою, підлаштовуючи модні тренди під нові умови, яким підкоряються її клієнтки і сама вона.
Одяг вільного крою з невираженою талією, відмова підкреслювати груди і вигини, безкомпромісне засудження корсетів і вкорочення довжини суконь — усе це надавало жінкам більше свободи рухів. Нововведення відображають новий спосіб життя, започаткований 1914 року, який ведуть її клієнтки:
– Ділові жінки, які управляють підприємствами замість мобілізованих чоловіків.
– Спортсменки, гольфістки, автолюбительки та учасниці гонок.
– Жінки, які користуються громадським транспортом.
Навпаки, обвішані коштовностями, хутряні та у пишних капелюхах модниці, що нещодавно з’являлися на світських прийомах у Лоншані чи Шантії, виглядають як пережиток минулого століття.
Габрієль сама описала це так:
«Я повернула тілам жінок їхню свободу. Раніше тіло пітніло під парадним одягом, мереживами, корсетами, білизною та підкладками».
Отже, саме в момент, коли Шанель руйнує модні стереотипи, які вона відкидала, і створює абсолютно новий жіночий силует, людство вступає у нову епоху.
Нижче подано зображення відомої акторки Кетрін Хепберн у костюмі, що імітує образ французької модельєрки Коко Шанель, для ролі у бродвейському мюзиклі «Коко».
