Нагендер Парашар, індієць, який понад 30 років тому став частиною українського суспільства, відкрив виробництво протезів та центри “Без обмежень”. Ці установи стали домом для багатьох українців – ветеранів та цивільних, які втратили кінцівки. Сьогодні він не лише допомагає їм відновлюватися, а й активно пропагує патріотизм.

В інтерв’ю РБК-Україна засновник компанії Нагендер Парашар поділився своїм досвідом адаптації до України, розробкою унікальних колінних вузлів, а також спростував міфи про іноземних заробітчан, окресливши нові горизонти для міжнародного бізнесу в Україні після війни.

Моя друга батьківщина: адаптація до українських реалій

Повертаємось у жовтень 1991 року, коли 17-річний Нагендер Парашар ступив на перон вокзалу в Києві. Україна тоді лише проголосила незалежність, а в Індії про неї знали не так вже й багато. “Багато хто в країні думав, що СРСР – це Росія”, – згадує Нагендер, пояснюючи, чому він не до кінця усвідомлював, куди їде.

З літака він потрапив спершу до Москви, а потім уже до Києва, де вступив до авіаційного університету. Перші дні в Україні стали справжнім викликом: незвичне житло в поліклініці, нові смаки української кухні, з якими Нагендер знайомився вперше.

Він згадує, як купував вершкове масло на батон та захоплювався борщем: “Це був час відкриттів. Інші студенти намагалися адаптуватися і вивчити нову мову, і це було непросто, бо спілкувались усі російською”.

Культура й менталітет: порівняння двох світів

Чи відчував Нагендер якісь прояви расизму? “В Україні тоді було спокійно. Мені не доводилося мати справу з насильством. Були поодинокі випадки, коли питали: “Чого ви сюди всі їдете?”, – каже він. Нагендер акцентує, що в Україні ніколи не було масового расизму і порівнює український менталітет з російським, вказуючи на більш високий рівень культури.

На його думку, українці навіть більш організовані та акуратні. “Погані дороги зазвичай свідчать про загальний стан порядності й дисципліни в країні”, – додає він, підкреслюючи, що в Україні ситуація не настільки критична, як у деяких інших країнах.

Розпочати нове життя після втрат

В Україні Нагендер Парашар не лише побудував успішну кар’єру, але й родину – його донька працює в центрі “Без обмежень”, а син активно долучається до виробництва протезів. Його обрана професія, пов’язана з протезуванням, стала наслідком особистих трагедій у родині.

Згадка про дідусів, які пережили ампутації, стала поштовхом до створення бізнесу. “Я прагнув допомогти іншим отримати добротні протези і впевненість у власних силах”, – зазначає Нагендер.

Зі зміною ситуації в Україні та війною, Нагендер реалізував ідею, щоб підтримувати людей, які вимушено стали на нові життєві шляхи.

Технологічний прогрес у протезуванні

Одна з ключових розробок Нагендера – новітні колінні вузли, які радикально змінюють якість життя користувачів. “Людське коліно – це складна система, і ми досягли значних успіхів у розробці протезів, які виключають ризик падінь”, – каже він.

Це надзвичайно важливо для тих, хто втратив кінцівки через війну або інші обставини. “Наші пацієнти підтверджують – використовуючи нові протези, повністю повертаються до звичного життя”, – підсумовує він.

Допомога захисникам: центри “Без обмежень”

У центрі “Без обмежень” Нагендер і його команда активно обслуговують ветеранів, серед яких Руслан “Давід” Сербов – один із захисників “Азовсталі”. Він став жертвою обстрілу, залишивши частину ноги, але з допомогою протезування зміг повернутися до активного життя.

Процес реабілітації у центрі включає регулярне обслуговування протезів, адже тіло людини постійно змінюється. “Я отримав свій перший протез саме тут, і можу підтвердити, що програма повністю безкоштовна”, – зауважує Руслан.

Запит на робочу силу: реалії чи міфи?

Сьогодні в Україні говорять про можливість залучення іноземних робітників. Нагендер підкреслює: “Суспільство не готове до масового приїзду заробітчан. Чутки про тисячі іноземців – це лише маніпуляції”.

На його думку, хоча в Україні є попит на спеціалістів, високі зарплати в рідних країнах є стримуючим фактором. “Приклади зварювальників демонструють, що заробітна плата в Україні не буде конкурентоспроможною для індійців, адже вони отримуватимуть таку ж суму удома”, – додає він.

Погляд на міжнародні відносини та бізнес

В Індії є різні думки щодо війни в Україні. “Моя мета – донести людям правду. Коли нас атакують – чи віддамо ми землю просто так?” – запитує Нагендер.

Він активно виступає на подіях, організованих українським посольством в Індії, залучаючи бізнес до інвестицій в Україну, незважаючи на всі ризики. Нагендер наголошує, що важливо будувати зв’язки та співпрацю вже зараз, щоб у майбутньому підготувати ґрунт для успішного бізнесу.

Розуміючи, що війна не триватиме вічно, він заохочує індійських підприємців не боятися інвестувати вже зараз. “Коли мир повернеться, ваш бізнес уже буде готовий до співпраці”, – підсумовує він.